Музей місцевого художника Івана Дмитровича Коваля (сторінка 2)
Золоте листя ніколи не шаруділо під ногами Івана Коваля, і сліди черевиків не залишались на пухнастому снігу. Він ніколи не розбігався, щоб пірнути у тихе плесо ставка, але спостерігав, як це робили його ровесники і молодші хлопчики і дівчатка. Здається, що він, нерухомий, усюди буває, усе бачить і знає. Принаймі таке враження залишалось у кожного, хто відвідував його виставку, бачив картини.
Глядачі зрозуміли, що художник не примирився зі своєю важкою долею, знайшов своє місце в житті, мовою барв і відтінків відтворив красу рідного краю, його людей, землю, древню церкву.
На його картинах - види знайомої з дитинства річечки, сільські двори, де порядкують кури й вистрибують галасливі сороки, лелече гніздо, яке ніби навмисне обрали бусоли на сусідньому городі.
Теми робіт самодіяльного художника: розмірене сільське життя зі своїми радощами і турботами.
Ось на одній картині - маленьке пухнасте гусеня, яке причаїлось біля ніг людини. Довірливе і незахищене, але відчуває, що поряд надійний захисток і спокій. Іван Дмитрович повідав, що якось літа всі гусенята загинули, а залишилось одненьке і постійно сиділо біля його ліжка, близько ніг. Це було лагідне пташення, яке як-не-як, а розважало немічного.
Давненько відійшли у небуття ігри дівчат і хлопців на гойдалках і дерев'яних каруселях, які споруджувались у різних кутках села. А Іван Дмитрович нагадав нам ті витівки сільської молоді своєю картиною "Великодні розваги", як це було колись.
Кожна з його картин виконана з любов'ю і вмінням. Хочеться ще раз глянути на хлопчика, який біжить широкою сільською вулицею, на тихий закуток ставу, на дівчинку, котра пасе гусей. Особливо ж вдалися Івану Дмитровичу квіти, їх у нього багато представлено на полотнах. Серед них і мати Ксенія Семенівна... Дивишся - і вони ніби пахнуть літом, сонцем і ніжністю...
Ще в дитинстві, одразу після війни, в Кирнасівці, як і скрізь у ті важкі роки, жінки самі сіяли коноплі, мочили їх, тіпали, дергали, пряли, а потім снували і робили на верстаті полотно. Хлопчик запам'ятав те все і пізніше, радячись із матір'ю Ксенією Семенівною, створив цикл картин складної селянської праці, яка давала матерію для одягу та речі для вжитку.
Тепер уже те забулось. Старі верстати, мотовила і снувалки лежать десь непотрібні на горищах чи коморах, якщо не попалені. Дещо й зовсім загубилося з ткацького начиння. Лише картини Коваля нагадують дітям, як ткали та пряли полотна та рядна.
1(на початок) | 2 | 3 | 4 | Більше картин Івана Коваля