Музей місцевого художника Івана Дмитровича Коваля (сторінка 3)


Маючи досвід, майстернісмть, визнання митця, Іван Дмитрович ставить собі мету - подарувати школі 100 своїх найкращих робіт. Це відбулося 20 років тому. Тоді він сказав: "Школа була, є і буде поки живуть люди, поки існує світ. І пам'ять про мене найкраще збережеться саме в школі, саме серед дітей".

   

Роботи художника - це великий набуток творів сільського побуту. Кожна картина певна сторона з життя села. Це дає можливість збагнути і глибоко осмислити побут, звичаї нашого селища.

Картини на виставці надзвичайно цікаві за колоритом, у них відчувається могутній подих народних традицій.

"Андріївські вечорниці" з картини Івана Коваля оживають разом з нашими спогадами.

 

Чи знаєм ми наші обряди і звичаї,

Чи їх не затьмили канони чужі?

Пригадую: скільки краси таємничої

У Щедрому вечорі - святі душі...

І скільки пориву в розміренім цокоті

Копит за вікном, у розгоні саней...

А в хаті наш батько сідає на покуті,

І ми за столом, ціла купа дітей.

Між батьком інами - кутя і крученики,

Шкварки й холодці, - все аж очі вбира, 

Яєчня, ковбаси, в макітрі - вареники,

Коржів, пирогів - отакенна гора!

І як наша мати зуміла настарчити?

Ось батько з-за тих пирогів до рідні

(навмисне пригнувшись) : - Чи ви мене бачите?

А ми в один голос: - Не бачимо! Ні...

- Видать, - каже батько, - були не ледачими...

Помолимо ж Бога та вдарим чолом,

Щоб ви мене, діти, й на той рік не бачили,

Як сядемо знов за святковим столи.

Вертаюсь до мови тієї чарівної

І щиро бажаю, щоб вічно жили

Такі дорогі родові наші звичаї

І гнулися в нас від достатку столи.

  Художник підмічав світлі, радісні сторони буття. Переглянувши картини, очищуєшся морально, духовно, так наче побував на сповіді у храмі. Саме так впливають прекрасні роботи Івана Дмитровича на більшість відвідувачів музею.

Картину "Самотність" Іван Коваль описав поетичними рядками.

Сидить мати на порозі

Та й думку гадає.

Покинули рідні діти

Доленьки не має.

Сидить, очі прижмуривши,

Всі сили віддала

І Країнам ненажерам,

І дітям бездарним.

Сидить. Сонечко пригріло,

О Боже мій милий,

Забери мене до себе,

Бо тут я загину.

Подивіться добрі люди,

На цю бідну мати.

Може ваші черстві душі,

Стануть процвітати.

А розцвівши, подобрівши

Зглянтесь над батьками.

Бо не вічне тайське життя,

Горе буде з вами.

Картина "Батьківське обісцтя". Із слів Івана  Дмитровича:

"Часто трапляється, що забуваємо про батьківський поріг. Це великий гріх. Я розповідаю мовою пензля і  закликаю вас: подивіться на цю картину, пригадайте своїх рідних батьків і своє обійстя. Ось бачимо стареньких батьків. Вони сидять на призьбі. Ми відчуваємо, скільки вони наробились, скільки всього пережили, а тепер залишились самотніми..."

 

 

1(на початок) | 2 | 3 | 4 | Більше картин Івана Коваля